Дмитро Ткачук із Ковеля – військовий, в зону АТО потрапив у кінці 2014 року. Там у нього почалися серйозні проблеми зі здоров’ям – став підніматися тиск. Хоча до того таких проблем не мав ніколи. Коли у серпні 2015 року Дмитро приїхав додому, йому було настільки погано, що заледве міг піднятися з дивана, - повідомляє «Вісник+К».


 
Довелося лягти на лікування у військовий госпіталь у Луцьку. Оскільки в батька Дмитра був інсульт, то лікарі вирішили, що гіпертонія у нього спадкова. Виписали ліки від тиску, які, звісно, зовсім йому не допомагали.
 
 На початку 2016 року Дмитро знов потрапляє у госпіталь, і вже цього разу лікарі знайшли причину його недуги – хронічну хворобу нирок. Саме вони наганяли йому шалений тиск. Лікарі порадили атовцю дотримуватись відповідної дієти. Аби підтримати Дмитра, дружина і діти теж дотримувалися такого харчування. Але хвороба прогресувала. Аналізи були невтішними – креатинін в крові зашкалював.
 
Відморозив нирки на війні
 
– Він пішов на війну в кінці 2014 року. Уже Новий рік, 2015-го, він зустрічав там. Я дуже переживала, щовечора чекала його дзвінок, бо телефонував тільки у визначений час і не зі свого телефону, бо мобільний зв’язок там був обмежений.
 
Чоловік мені розповідав, що взимку було так холодно, що бували ночі, коли вони просто танцювали біля буржуйки. А влітку спали в окопах, тож не дивно, що він так підірвав здоров’я, – розповідає дружина військового Ірина Ткачук. Жінка, до речі, працює у ковельській школі вчителькою.
У 2018 році Дмитро потрапив у військовий госпіталь у Києві. Там пройшов повне обстеження, лікарі вирішили комісувати його через стан здоров’я. Його хворобу пов’язали із захистом Вітчизни. Саме в Києві лікарі першими повідомили, що без трансплантації не обійтися. Радили не потрапляти на гемодіаліз, бо він садить серце.
 
Оскільки тоді трупної пересадки органів в Україні не робили, чоловіку порадили негайно збирати документи на державну програму у Білорусь або ж шукати іншої можливості для пересадки. На жаль, родинного донора, орган якого підійшов би Дмитру, не було.
 
– Але оскільки хвороба почала дуже швидко розвиватися, уже в лютому ми пішли на гемодіаліз. Коли я шукала інформацію щодо пересадки, то натрапила на жіночку, якій робили трупну пересадку органа в Запоріжжі. Я їй зателефонувала, ми поспілкувалися – і вирішили їхати туди. Це було минулого року. У Запоріжжі нам не відмовили, але сказали чекати донора. Чоловік кожні два місяці мусив туди їздити, здавати необхідні аналізи.
 
Коли повертався звідти в кінці листопада минулого року, йому зателефонували з нашої ковельської лікарні. А ми вже знали, що в Ковелі провели першу родинну трансплантацію нирки жінці від її чоловіка. Дмитро повернувся додому і розповів мені, що наш головний лікар запропонував зробити йому трансплантацію трупного органа. Чоловіка запитали, чи не буде боятися. Дмитро без вагань погодився, – розповідає Ірина.
 
Органи померлого врятували людей
 
Вже в грудні з’явився перший потенційний донор, але нирка по сумісництву не підійшла Дмитру. Через тиждень з’явився другий варіант, і теж та сама картина. Але коли Ткачукам зателефонували втретє і сказали прийти в лікарню, виявилося, що орган ідеально підходить Дмитру. Це було 3 лютого цього року. Того ж дня провели операцію, вона тривала 4 години.
 
– Того дня директор Інституту серця МОЗ України, кардіохірург Борис Тодуров приїжджав і пересаджував серце, а в іншому операційному блоці пересаджували нирку Дімі. Усі органи від одного донора, – каже Ірина.
 
Хто саме став донором для її чоловіка – жінка дізналася із сюжету телебачення. У 42-річного чоловіка стався інсульт. Шансів на порятунок не було. Лікарі констатували смерть мозку і почали розмову з родичами. Їм пояснили, що органи вже не допоможуть йому, а іншій людині життя врятують, і частинка їхньої рідної людини  буде жити в комусь іншому. Рідні погодилися.
 
–Наскільки я знаю, це був колишній військовий. Виходить, військовий, навіть будучи уже мертвим, врятував життя моєму чоловіку і не тільки. Я лише запитала Олега Самчука (колишній головний лікар Ковельської районної лікарні, – авт.), чи можна зустрітися з рідними донора і подякувати їм? – додає Ірина.
 
Нирка запрацювала одразу в операційній

Операція, яка в інших клініках коштувала б родині від 80 тисяч доларів (не враховуючи реабілітації), обійшлася Ткачукам безкоштовно. Нині Дмитру потрібно приймати по життєво імуносупресивну терапію, з якою зараз в області маємо проблеми. Після операції критичні перші три місяці, далі – пів року, і головне – протриматися рік.
 
Дмитро з Іриною одружилися 9 років тому.  У той час у жінки було двоє донечок від першого шлюбу. Чоловік зумів стати для них справжнім люблячим батьком – вчив з ними уроки, ходив на батьківські збори. Коли його прооперували, старша донька, яка зараз навчається в Польщі, одразу приїхала в лікарню, постійно телефонує і переживає за нього.
 
– Мій чоловік був третій, кому пересадили трупний орган в Ковелі. Пересаджена Дмитру нирка запрацювала одразу в операційній, – додає наша героїня.
 
Ірина дуже дякує Олегу Самчуку, який уже став головним лікарем лікарні у Львові. Каже, як дізналася, що він уже не в Ковелі, добу відходила від шоку.
 
– Він не з тих головних лікарів, що сидять в себе у кабінеті, а тих, хто завжди серед пацієнтів. Він завжди разом з усіма лікарями і нічим не відрізняється від них. Він і лікар, і людина з великої букви, – завершує Ірина.
 
Тож, дякуючи волинським лікарям-професіоналам і рішучості рідним донора, життя Дмитра врятоване!
 
Ірина БУРА


23-03-2020