Чомусь саме осінню пору року було вибрано для вшанування літніх людей. Поезія осіннього натхнення вкрадається в душу, виривається на світ сивим пасмом волосся та посмішкою крізь сльози.

Ліс умирає, падає листя
Листя чи сльози, сльози чи кров?
Листя зелене наче надії
В'яне і жовкне - край їм прийшов.

Листя пожовкле, спалене вітром
З шелестом тихим летить.
Все, все минуло...без повороту...

Придивімося пильніше до стареньких: мудрішими від нас їх зробило життя, яке із хмар журби та щастя близкавиць. Людство - велика рідня, а у своїй немочі та безпорадності не можуть бути чужими старенькі люди. Погляньте, невже не пізнаєте зморшки своєї бабусі? Матусині очі? Суворо зведені брови свого дідуся? Старість стає спокоєм лише тоді коли її поважають. Бідою вона буде в забутті і одинокості.
Територіальний центр соціальної допомоги, товариство Червоного хреста, фонт милосердя і здоров'я організували безкоштовні обіди з нагоди свята стареньких. Головне святкування відбулося в ресторані "Турія". Сюди на голубий вогник "Дорогі мої старики" було запрошено близько 100 людей похилого віку. Основними спонсорами цієї акції були: міська адміністрація, МПП "Віка", Ковельський та Колодяженський заводи продтоварів.
Серед запрошених на безкоштовні обіди, які пройшли ще в трьох їдальнях міста, були ветерани війни і праці, малозабезпечені, самотні люди похилого віку. Всіх близько 200 чоловік.
Найкраща квітка - коли квітне обличчя. Огорнемо ж наших стареньких, близьких та далеких своєю любов'ю, яка оберігатиме від спопеління і наші душі.

Не обірветься ніколи у світі
Чистий зв'язок поколінь і віків
Доки в дорозі нам сонячно світять
Праведні образи наших батьків

Як нам потрібно сходими бути
Гармонії, суті, єдиновіри батьків і дітей.