Невідоме про відомих

  Подолавши пенсійний рубіж, вони не втратили жагу до знань. І бажання вдосконалюватись. Слухачам університету третього покоління сьогодні розповідають ... про кохання. Історія зберегла для нас імена жінок, які полонили серце Тараса Шевченка. Тих, хто надихав поета на творчість. Оселяв у його серці радість і надію. Біль та розпач.
  “От скажімо, взаємини Тараса з жінками. Якщо так глянути в широкому плані, то вони так складалися тому, що він собі теж не належав. Це ж не був рядовий чоловік, який хотів оженитися - знайти собі жінку, глядіти дітей. 01.01.12 Нам видалося, що це буде цікаво...”, - розповідає кандидат педагогічних наук, доцент СНУ ім. Лесі Українки Ольга Маленицька.
  Першим сильним почуттям Тараса було його дитяче кохання до Оксани Коваленко. З цікавістю аудиторія слухає історії, пов’язані з іменами Ганни Вродливої - як називав Шевченко дружину полковника Платона Закревського, власника села Березова Рудка на Полтавщині. Варвари Рєпніної – чиє закохане серце відчуло великий поетичний талант Шевченка (їй він присвятив поему „Тризна”). Агати Ускової, яка підтримувала поета у засланні. Чи юної актриси Катерини Піунової, яка здавалася поету ідеалом жіночої вроди... Усі ці історії змушують слухачів співпереживати. Налаштовують на філософський лад.
  „Кожна людина має свій образ кохання. Часом можна прожити все життя — і не зустріти справжнього кохання... Бо закохуватись можна багато, а покохати — лише раз... Це надзвичайна лекція. Я багато читала Шевченка і сама люблю Шевченка до сліз. Особливо мені подобається “Катерина”. І сьогодні багато дійсно було невідомого. І не лише про кохання самого Шевченка, а ще й нам показали унікальні портрети — ті, які намальовані рукою Шевченка”, - діляться враженнями слухачі університету третього покоління Роман Кінаш та Марія Батраченко.
  Цікаво, що серед слухачів лекції була й молодь. І це – добрий знак, - переконана Ольга Маленицька: “Коли будуть це знати старші люди, то вони будуть цікаві для своїх онуків. А якщо будуть знати бабуся і дідусь щось цікаве, тоді вони про це скажуть своїм онукам. Тоді й буде ота єдність поколінь, яка нам край треба. І Шевченко, І Григорій Сковорода, Іван Франко, і зрештою наша Леся — хрестоматійні наші постаті... 01.00.17 У нас стільки сховано за кадром. І про це треба знати. Про це треба говорити. Бо інакше ми ніколи не позбудемося отого комплексу меншовартісності української, яка нам дуже шкодить.”
  Відтепер ковельські пенсіонери знають багато нового про невідомого раніше Шевченка. І бажають знати більше. Тому й вибрали для себе не домашню самотність, а університетський колектив однодумців.