Волинь стала другим домом для переселенців зі Сходу України

  20-річна Ельміра вчиться розмовляти українською і звикає до нового життя: багатодітна сім’я Алтаєвих із села Кам’янка на Донеччині через війну на сході України полишила обжиту домівку та оселилася на Волині, в кількох населених пунктах Любомльського району. Ельміра з молодшою сестрою проживає у цій старенькій хатинці в селі Запілля.
  З собою Ельміра захопила “прожитковий мінімум” речей: кілька улюблених суконь, документи та книги.
  Щодня по буднях Ельміра добирається до райцентру, де працює кранівницею мостового і козлового кранів на нижньому складі місцевого лісгоспу.
  Дівчина прийшла працювати в лісгосп за порадою односельчан. Висоти не боїться з дитинства. А професію кранівника здобула в Маріупольському професійно-технічному ліцеї. У вправних руках Ельміри машина видається напрочуд слухняною.
  “Еля вже працює в нас другий рік. Спочатку, як прийшла до нас на роботу, вона була дуже скута і мало розмовляла. До роботи відноситься дуже відповідально. Вона старалася і з кожним днем у неї виходило все краще і краще. Зараз вона працює дуже добре. Всі її тут поважають і люблять...”, - розповідає начальник складу ДП “Любомльський лісгосп” Юлія Загура.
  Павло Степаненко перебрався з Луганська до Ковеля на запрошення тренера - майстра спорту міжнародного класу з бігу на 100 км. Олександра Головницького.
  “У нього вдома йшов обстріл, а він бігав на стадіоні — фанат такий. Я йому й кажу — давай до мене, в Ковель... І от ми так і працюємо в тандемі. Нам допомагає Олена Миколаївна Клімашевська. Набрали ще групу дітей, які, я думаю, на весну вже покажуть результати... Та й думаю, що буде все добре...”, - говорить майстер спорту міжнародного класу з бігу на 100 км Олександр Головницький.
  “У меня было много тренеров, но никак не получалось. И вот я нашел по интернету Александра Головницкого и переехал в Ковель. Несмотря на то, что идет война и у меня там осталась семья, родные... Это далось мне непросто, я ехал через Россию, потратил много денег — но я ни разу так и не был с той поры дома... Они хотят, чтобы я вернулся. Больше года уже я не могу приехать. Но я знаю, что я теряю — такого тренера у меня уже больше не будет... Если я поеду — очень сложно будет вернуться...”, - розповідає легкоатлет, ультра-марафонець Павло Степаненко.
  У тандемі з новим тренером Павло значно покращив свої спортивні результати: в травні переміг на чемпіонаті України. А на цьогорічному чемпіонаті світу в Нідерландах спортсмен вперше виконав норматив майстра спорту.
  Нині Павло, як і його тренер, разом захищають спортивну честь України. Готуються до чемпіонату світу в Катарі. Однак, на заваді участі волинян у престижних змаганнях може стати банальна фінансова скрута.
  “Ми з Пашею якби в збірній. Але організатори оплачують лише певний відсоток витрат. Потрібно ще 300 євро з людини, а для нас це достатньо велика сума. Тому, якщо ми не зберемо її, змушені будемо пропустити відповідальні змагання”, - каже Олександр Головницький.
  Павло уже адаптувався на Волині. Проте, постійно тримає зв'язок з рідними.
  «Не скоро все успокоится. И сейчас все готовятся к зиме. Там паника, люди не знают, что делать? Цены растут. И коммунальные услуги. А зарплаты — одни и те же. Люди не знают, что делать», - говорить Павло.
  Війна змінює погляди на життя. Характери. Змушує дорослішати. Еля Алтаєва, незважаючи на свій юний вік, напрочуд розважлива та серйозна. Дівчина допомагає волонтерам підтримувати бійців у зоні АТО. І вірить, що прийде пора, коли вона повернеться на Донбас, у рідний край. З любов'ю в серці до тієї землі, яка прихистила її у неспокійний час війни та життєвих поневірянь.