Вечір пам'яті В'ячеслава Хурсенка в селі Вербка

  Приміське село Вербка під Ковелем. Саме тут по вулиці Партизанській проживали дідусь та бабуся В'ячеслава Хурсенка, яких він обожнював. На місці сільської церкви тоді був клуб. І саме на його сцені, стверджують місцеві, майбутній артист і композитор вперше заспівав на публіку.
  “Був день Радянської армії... То він заспівав якусь таку військову пісню. Ну а потім ми часто зустрічалися, розмовляли. Про вірші, про все... Потім Славік почав свої поезії писати. А оця сама енергетика Славіка вже відчувалася. От ми співали, дуже любили Висоцького — я його просив підібрати акорди. І ввечері часом кричали тут на Вербці..”, - розповідає друг дитинства Федір Савлук.
  Тематичний вечір пам'яті в сільській бібліотеці — перший крок на шляху повернення В'ячеслава Хурсенка на малу батьківщину, де минуло його дитинство. В планах сільської громади — організувати пісенний фестиваль пам'яті видатного композитора, поета та співака.
  “Ми сьогодні вшановуємо пам'ять нашого земляка В'ячеслава Хурсенка. Частину свого молодого життя він прожив у нас на Вербці. Спілкувався зі своїми однолітками — хлопцями, дівчатами. Ходили на дискотеки, рибалили тут на річці - в нас гарна річка... І хлопці не думали тоді, що В'ячеслав буде возвеличувати нашу державу, наше село, нашу Волинь. І ви бачите і чули сьогодні зі слів ведучих, що стільки багато його пісень заслуговують уваги...”, - говорить Дубівський сільський голова Павло Безека.
  Серед тих, хто ділився спогадами про В'ячеслава Хурсенка, був і куратор групи студентів Ковельського медичного училища, де навчався майбутній артист і музикант, Віталій Лихобицький. Фельдшером В'ячеслав так і не став: шальки терезів схилилися на бік музики.
  “От одного разу, бесідуючи про успішність, я його запитав: “Чому ви краще не вчитеся?” А він мені відповів:” Я закінчу училище. Але, скажу вам по секрету, медиком я не буду. Тоді я поцікавився, чого ж ти зайняв чуже місце, адже замість тебе міг вчитися хтось інший. А він відповів: “Я вступав не за покликом серця. Так хотіла мама. І я виконав її бажання. Вона все життя хотіла бачити мене медиком. І додав ще: “Якщо мені повезе, то ви про мене ще почуєте...”, - пригадує колишній викладач Ковельського медичного училища Віталій Лихобицький.
  І згодом В'ячеслава Хурсенка дійсно почула вся Україна. Бо у його музики є душа. В текстах — Поезія. А оксамитовий баритон співака додавав його пісням особливого шарму та мелодійності.
  “Із початковою музичною освітою у Волинській філармонії, крім В'ячеслава, мабуть, нікого більше не було. А його прийняли. Ну і звичайно — в нього був природній талант. Тому що його товариші — скажімо Валерій Ленартович — мені повідомив: В'ячеслав не писав мелодій нотами. Він за своєю природою ідеального слуху наспівував на плівку чи на диск мелодію, а потім вже підбирав тексти, бо мав великий поетичний хист.. І я підтримую тих, хто наголошує: у В'ячеслава зі 100 пісень — 99 шлягери. Тобто — це пісні, які будуть завжди нам до серця і до душі...”, - каже заслужений працівник культури України Іван Сидорук.
  Окрім спогадів зі сцени звучала й пісня. Вечір пам'яті В'ячеслава Хурсенка відбувся за підтримки Дубівської сільради, районної державної адміністрації та благодійного фонду Степана Івахіва “Патріоти Волині”
  “Вечір дуже гарний. Все вдалося. Ми виросли з Славіком. Це мій сусід в принципі. Знаю його ще з часів медучилища. Був він гарний і порядний в ту пору хлопець. Гарний мужчина. Шкода, що рано пішов... От я була в Моршині, там виступав Петро Чорний і при всіх згадував Славіка. Просто — дивишся і не віриться, що його вже немає...”, - розповідають жителі села Вербка Надія Олексюк та Галина Царик.
  Його земний шлях обірвався на 43-му році життя. Але пам'ять про В'ячеслава Хурсенка жива. У його щирих піснях про головне: віру, надію і любов...