Ліки для душі Андрія Слюсарчука

  Тема війни для нього — табу. Кілька фото на планшеті. Нестерпний біль у спині. І півроку безсоння. Колишній солдат 51-ої бригади Андрій Слюсарчук повернувся з війни інвалідом.
  “Тяжко ходити. Нога німіє і йду, як на протезі. Кульове поранення в ногу... Тільки не наскрізне, а пуля вбік вийшла. А ще лікарі толком не знають, від чого саме болить - чи то від ноги, чи від хребта. Бо в мене як вибуховою хвилею відкинуло, у мене хребет склався. Я був у бронежилеті. Якби не бронежилет...”, - каже учасник АТО Андрій Слюсарчук.
   Він вижив після поранення і кількох контузій. Уже в госпіталі побачив, як хлопець на сусідньому ліжку вишиває картини. Вирішив спробувати. І ось уже 2 роки не випускає з рук голки.
  “Ввечері закриваюся собі. І починаю так вишивати, творити. Лежачи, тільки лежачи працюю. Бо я сидіти не можу. Якщо їду десь з Ківерець до батьків електричкою, то я можу хвилин 10 посидіти, а потім встаю... Кручусь — то в один, то в інший бік, як “неваляшка”... 2-3 неділі у мене йде на таку картину...”, - розповідає Андрій.
  У Ківерцях проживає дружина та двоє синів Андрія. А до батьків, у рідне село Вівчицьк приїздить за душевним спокоєм. І знову береться за улюблену справу.
  “Скрізь добре, а вдома найкраще... От я в Ківерці приїжджаю, ну максимум 4-5 днів там побуду, і мене тягне додому... Кожні вихідні стараюся приїхати до батьків. От тягне сюди — і все... Телевізор вже не дивлюся... А якщо включаю, то налаштовую якийсь музичний канал і слухаю...”, - говорить учасник АТО.
  Самотністю Андрій лікує і хворі з війни нерви. А вишивання у цьому допомагає. Спочатку брався тільки за ікони. Опісля почав вишивати на замовлення: сорочки та блузи, рушнички, навіть картини. Ось цю “Таємну вечерю” Андрій вишив для батьків. Чимало його ікон пішли, як то кажуть, у люди. По далеких світах.
  “В мене багато картин пішли за кордон. Їх купують - хто на церкву, хто ще на якісь потреби. Мені більшість мама помагає. Вона мені купує — бо я так нікуди не ходжу. Сиджу постійно дома, лежачи вишиваю... Мама мені картини купує, а я бісер підбираю сам. Мама раніше вишивала рушники ... А зараз вона на роботі, не має часу. Та й господарство вдома...”, - розповідає Андрій Слюсарчук.
  Батько Андрія саме перебирає на подвір'ї картоплю.
  “ Тримаємо коровку, коника. Порося, кури, зайчики. Все, як в селі... І от садок — все там зроблено своїми руками... ”, - говорить батько Леонід Васильович.
  На долю в родині Слюсарчуків не нарікають. Вони звикли покладатися лише на Бога та власну працю.
  “Попав хлопець в таку ситуацію. Тим більше, що на групі був... Забрали його без відома. Подзвонили, зразу сказали їхати з речами. Хоч він і не мав права їхати туди. Але ж, каже — не хочу, щоб мене там совали чи ще що-небудь... Поїхав — і таке бачите случилося... Але ж - добре, що живий вернувся. Побачив те, що нікому не бажаю я бачити...”, - каже батько Андрія.
  Андрій змушений продавати свій талант, бо потребує дороговартісного лікування. Щоразу робить важкий вибір поміж купівлею полотняного макету з реманентом та необхідними ліками.
  “Зараз в нього почали відмовляти ноги, тому група ліків, яку вимушений приймати Андрій, націлена на позбавлення болю в спині. Також п’є антидепресанти від головного болю – без них може зірватися і тоді вже ніякого контролю. А це все – кошти...”, - говорить волонтер Людмила Савіна.
  Волонтери допомагають не тільки з лікуванням, а й з реманентом для улюбленої роботи.
  ”Дівчата висилають мені іконки-картини. Є зі Львова одна дівчина Галя... Вона сама роздруковує і мені висилає. З базару також бісер купую. Я і в Луцьку постійно лікуюсь - у військовий госпіталь та у госпіталь інвалідів війни постійно лягаю. І в Київ постійно зараз їзджу, в чорнобильську лікарню. Мене теж волонтери туди направили... Вже, як то кажуть, приписаний там...”, - розповідає Андрій.
  Андрій і сам давно займається волонтерством.
  “Багато хлопцям помагаю на Схід. То поповнення. Я знаю оцих своїх хлопців, з Голоб, що зі мною йшли. І форму діставав. Чим можу — тим допомагаю... Картина продасться — то частина йде на АТО, частина на матеріали. І так трошки щось собі...”, - говорить учасник АТО.
  Про душевну щедрість Андрія Слюсарчука та його відкрите для чужого болю серце говорять усі, хто знає його з дитинства.
  “Це дитина дуже ввічлива. Він не пройде мимо старого чи молодого, щоб не привітатися, не запитати — як справи? здоров' я? Взагалі така хороша людина. Він дуже терплячий. І ніколи не говорив про те, що з ним трапилося. Тільки його рідні знали...”, - розповідає сусідка Ольга Киричук.
  “Як все з Андрієм трапилося і прийшла матері телеграма — то все село збирало гроші, щоб вона поїхала. Ну, але Бог милував. Звичайно, здоров'я у нього немає. Але зараз якось тримається. Став ходити в церкву, вишиває ікони... І вся родина ходить в церкву”, - говорить сусід Адам Самчук.
  *, - ділиться враженнями * *.
  Одну із своїх робіт Андрій обов'язково подарує сільському храму. І знову візьметься за іншу. Бо така робота для нього — ліки для душі. Обпаленої війною, але відкритої для доброти та милосердя...