У Ковелі попрощались із Героєм Юрієм Махнюком

У Ковельській громаді сьогодні дуже важкий день. Знову пронизує серце журна мелодія-реквієм «Гей, плине кача…». Непросто усвідомити, що молоде життя обірвала війна. Юрію Махнюку було лише 23.

Серед тих, хто прийшов попрощатися з Героєм-земляком – учні та вчителі зі школи №9, де він навчався, студенти й викладачі промислово-економічного коледжу, де Юрій здобував освіту, його друзі з Луцького національного технічного університету. У цьому виші наш Герой отримав спеціальність інженера. А у 2020 році став працівником міжнародної компанії Modern-Expo.

“Кажуть, що найтемніший ранок – перед світанком. Юра наблизив для нас його. Ми зобов’язані вистояти, тому що він залишив нам кредо свого життя: “Я не можу опускати руки”. Кожен з нас сьогодні на своєму місці має робити максимум задля того, щоб те, за що поклав життя Юрій, справдилось: Україна була успішною, демократичною, незалежною, європейською державою. Ми завжди пам’ятатимемо його подвиг. Щирі співчуття батькам. Спасибі Вам за сина”, – звернувся до присутніх міський голова Ігор Чайка.

Коли слухаєш про життя хлопця, розумієш: це був гарний син для батьків, кращий учень для школи, чудовий друг, хороший партнер для колег по роботі, надійний побратим, надзвичайно прекрасна людина.

Перша вчителька Юрія пригадує, яким він був світлим і добрим. Вона принесла його фото з першого вересня, коли він маленьким прийшов до школи. Чи міг хтось тоді подумати, що першого вересня 2022 року ворожа куля обірве всі його мрії і плани.

Всі ці дні до 10 жовтня рідні, друзі вірили і надіялись, що Юра буде жити, але мінно-вибухова травма виявилась смертельною.

“На передовій — сталеві люди зі сталевим характером. Таким був Юрій. Він був мужньою людиною, яка витримала усі випробування. Поки українці — єдині, об’єднані, жоден ворог нас не зламає”, – прозвучало з вуст побратима Юрія Махнюка.

А про те, яким був він другом, можна судити зі спогадів Вадима Колотюка: “Ще в школі Юра відрізнявся від інших своєю добротою та скромністю. Завжди був людяним та захищав інших.

Дружили ми з ним 15 років. За цей час я зрозумів, якими мають бути друзі, справжні друзі, до яких ти зателефонуєш – і тебе раді чути завжди! Юра ніколи не відмовляв у допомозі, навіть тоді, коли б йому це принесло шкоду. Він реальне втілення пісні Кузьми Скрябіна «Добряк».

Завжди був старанним у навчанні, допомагав та шанував батьків, любив своїх друзів. Навіть на передовій Юра старався бути позитивним. Він заспокоював близьких, хоча йому самому це було потрібно.

Пам’ятаю його завжди усміхненим. Він любив життя і вмів жити. Він був душею компанії. Казав мені: «Вадімич, не парся, прорвемося». Здавалося б, така звичайна фраза, але з його вуст вона звучала як заспокійливе.

Кажуть, що мужики не плачуть, це правда. Та, коли втрачаєш таку людину, хочеться ридати та кричати у небо: «Юрчику, повернись, ми ще не закінчили тут, у нас стільки планів та ідей, ти ж обіцяв бути старшим другом мені на весіллі, ми ж хотіли стільки всього».