У Ковельській громаді попрощались з полеглим героєм Романом Абрамчуком

Війна щодня забирає найкращих синів і доньок України, руйнує наші міста, села, змушує мільйони людей полишати рідні домівки і втікати від страхіття і хаосу, який несе на нашу землю агресор.

Сьогодні Ковельська громада попрощалась ще з одним Героєм. Роман Абрамчук — житель села Тойкут, тепер йому назавжди — 36.

На подвір’ї біля рідної школи зібралось чи не все село, щоб подякувати Романові за його мужність і героїзм, за світле небо.

Він загинув під Бахмутом 15 травня. Був стрільцем-санітаром мотопіхотного батальйону. Прекрасним сім’янином, другом, воїном, громадянином, патріотом.

Наче сторінки з життєвої книги Романа перегорнув міський голова Ігор Чайка, розповідаючи про нього.

З малих літ Роман залишився сиротою. Спочатку пішла з життя мама, а одинадцятий клас закінчував і без батька. Тому так вмів цінувати родинне тепло і людей, які можуть прийти на допомогу у скрутну хвилину. У складні хвилини життя опорою йому були старша сестра Тетяна, дядько, який привчив Романа до техніки.

У нього не було проблем з вибором професії, бо любив автомобілі. Справжньою пристрастю і хобі були мотоцикли. Тож пішов навчатися в Оваднівський професійний ліцей. Потім працював далекобійником. Бачив багато країн, але завжди прагнув повернутися на Волинь, у рідне село.

“Коли був мобілізованим, потрапив на фронт, був поранений, проходив реабілітацію, завжди дзвонив друзям і питав: як моя дружина, донечка Саша, чи є кому їм допомогти. І саме за свою родину, свою землю, нас з вами він поклав своє життя. Тепер буде захищати нас з небес”, – сказав Ігор Чайка.

Наче з живим, розмовляла зі своїм учнем директор Тойкутського ліцею Світлана Жалай.

За її словами, ніколи це шкільне подвір’я не було таким багатолюдним. Ніколи їй не доводилось на ньому двічі проводжати свого випускника.

– Романе, дитино, надзвичайно світлими були твої мрії. Тільки ворожа куля, нагла, підступна, могла обірвати молоде життя. Заставити піти з родини, села, цієї чудової землі. Сьогодні від усієї нашої шкільної сім’ї хочеться вклонитися тобі за життєвий подвиг. Якщо вороги думають, що вбили нашого Романа, то вони глибоко помиляються, бо він залишився в кожному куточку нашого серця. Знаю і розумію, що всі, хто зустрічався з ним, знайдуть хороше слово, хороший спогад. Він був надійним товаришем, впевнено йшов до своєї мети. Жодна людина в селі не може сказати, що він когось образив. У нього — чудова доня. Це теж його заслуга. Молю Господа, щоб ніколи не довелося збиратися через таку сумну подію.

І на подвір’ї школи прозвучав у пам’ять про випускника такий сумний і щемливий дзвінок…

Однокласниця Наталія Сміла пригадує, що Роман так любив слухати, як співають українці, Україна. Казав, давайте заспіваємо, як дід і баба, як в Україні.

– Ці стіни школи мають багато спогадів про Романа. Він така людина, на яку потрібно рівнятися. Сльози закінчуються. Так важко нам усім. Ми тебе будемо пам’ятати завжди. Впевнена, що з небес ти будеш нам допомагати.

Вічна шана і слава Герою!

Спасибі тобі, воїне…