Ковельчани попрощались з Героєм Борисом Степанюком

Сьогодні наша громада провела в останню земну дорогу мужнього захисника України, офіцера Бориса Степанюка.

Талановитий, амбітний, цілеспрямований. У свої 26 – майор, начальник штабу – заступник командира артилерійського дивізіону одного із військових з’єднань десантно-штурмових військ.

Отець Василь Мичко, який знав Бориса особисто, казав, що ним неможливо було не захоплюватись: «Він справжній воїн, справжній патріот. «Молодий Залужний», – говорив я йому. Він мав стати великим полководцем. Але його свічка життя згасла передчасно».

Борис свідомо обрав для себе військову справу. Важливу роль у цьому зіграли школа, оточення, його товариші.

Він народився і виріс у Ковелі. У початкові класи ходив в ЗОШ №7, пізніше – у ЗЗСО №8 (тепер ліцей «Оберіг»). Його однокласниками були Єгор Лобанов, Максим Бурда, Олександр Філон. Воїни-захисники, яких ковельчани провели у безсмертя, коли вони повернулись додому «на щиті». На жаль, до них доєднався і Борис Степанюк. Такий героїчний клас, клас патріотів, однодумців, відчайдушних сміливців.

Далі Борис Степанюк навчався у Волинському обласному ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою ім. Героїв Небесної Сотні, Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.

Після чого отримав направлення у 80-у ОДШБр. Коли розпочалася АТО, підписав контракт із ЗСУ, де здобув свій перший бойовий досвід. Уже пізніше безпосередньо формував 82-у ОДШБр. А під час повномасштабного вторгнення воював на різних напрямках – Херсонському, Миколаївському, Харківському, тримав оборону у багатьох “гарячих точках”.

Він постійно був на зв’язку з ковельськими волонтерами, які повсякчас допомагали Борису та його побратимам. А після загибелі своїх однокласників часто позначав снаряди, які летіли на позиції ворога, написами: “За Лобанова!”, “За Філона!”
…

Дуже хвилювався за рідних, а особливо – маму, сестру, кохану дівчину Катю, яка часто їздила до нього на передову.

У Бориса підростає син від першого шлюбу. Створити сім’ю з Катею йому не судилося… Усі мрії та плани молодих людей перекреслила війна… 7 серпня біля села Басівка Сумської області життя Бориса Степанюка обірвалось.

«Він був справжнім бойовим офіцером. Прикладом для своїх побратимів. Борис Степанюк нагороджений орденом Богдана Хмельницького 3 ступеня, відзнакою Міністра оборони України — «Хрест десантно-штурмових військ». Дякуємо тобі, Воїне, за доблесть, честь. Щирі співчуття родині Героя – мамі Руслані Василівні та батькові Олександру Івановичу, сестрі Тетяні, семирічному сину, коханій дівчині Каті», – звернувся до рідних захисника міський голова Ігор Чайка.

Сьогодні дуже багато говорили про Бориса Степанюка, згадували. Стільки теплих слів було сказано на його адресу від класного керівника Тетяни Панової, друзів, побратимів.

Волонтера Валентина Нінюка з Борисом познайомила війна. За його словами, Борис завжди усім розповідав про своє рідне місто. Першим запитанням, коли спілкувались, було: як мій рідний Ковель?

«Він був еталоном воїна. Для нас Боря був стіною, муром. Під його надійним захистом перебували не тільки друзі, рідні, українці. Це той мур, який своїм життям і своїми чеснотами був, є і буде прикладом для багатьох поколінь. Це той мур – волю якого ми повинні нести у своїх серцях, пам’ятати про його героїчне життя, неймовірні вчинки, про його подвиги. Не давати цій пам’яті ніколи згаснути», – зазначив друг Дмитро Кисляк.