Ковельчани відали останню шану Герою Олексію Олексюку

Сьогодні наше місто вкотре у скорботі. Ковельчани провели в останню дорогу Героя Олексія Олексюка. Старшого солдата, чоловіка, батька, сина, друга, достойного українця. Він з тих людей, на яких тримається Україна. Завдяки кому вона стоїть і має майбутнє.

Позитивний, щирий, усміхнений, добрий. Таким залишиться у пам’яті рідних і близьких Олексій.

Він народився у Ковелі. Закінчив ЗОШ №5. Навчався у Здолбунівському вищому училищі залізничного транспорту, далі — у Львівському коледжі транспортної інфраструктури.

Вибір професії для Олексія не був випадковим, адже всі у його родині: мама, тато, сестра – залізничники. Тож він теж продовжив сімейну традицію.

Після служби в армії працював у Ковелі на залізниці. Коли ж його батько втратив здоров’я, Олексій полишив роботу і став доглядати за рідною людиною. Втім, без діла не сидів – ремонтував сільськогосподарську техніку. Мав золоті руки. Умів практично все. Для своєї родини він був надійною опорою та підтримкою.

Олексій був надзвичайно товариським, відкритим. Завжди мав друзів серед тих, з ким вчився, служив, працював.

У 2015 році він зустрів свою кохану Вікторію, з якою вони через два роки побралися. У них народилось двоє дівчаток: Ані – 6 років, молодшій Улянці – 2. Олексій безмежно любив своїх дітей, старався їм передати усе найкраще.

Скільки б вони ще могли навчитись у свого тата, аби не ця страшна війна, яка зруйнувала їх сімейне щастя і принесла непоправне горе у ще одну українську родину.

У кінці листопада минулого року Олексія мобілізували. Два місяці він проходив підготовку у навчальному центрі. Був направлений служити водієм до штурмовиків. А на них завжди покладені найскладніші завдання на фронті.

У своїх телефонних розмовах казав, що як би всім не було важко, він з побратимами має залишатись на передовій. Війна продовжується.

1 квітня йому мало б виповнитись 32. Але життя водія 3-ї штурмової роти військової частини А 4638, старшого солдата обірвалось 27 березня під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Новоєгорівка на Луганщині.

Олексію Олексюку назавжди 31…

Міський голова Ігор Чайка від усієї громади висловив співчуття рідним загиблого: мамі Галині Степанівні, татові Миколі Миколайовичу, дружині Вікторії, донечкам Ані та Улянці, сестрі Тетяні, племінниці Маргариті. Усім, хто знав і любив цього справжнього воїна і світлу людину. В чиєму серці назавжди залишиться світлий спомин про нього. Немає таких слів, якими б можна було загоїти їх зранені серця.

Його класний керівник Лариса Луцюк каже, що Олексія неможливо було не любити. Для неї він асоціювався завжди з добротою.

«А ще він був дуже старанним, веселим, з тонким почуттям гумору. Часто пересікались наші дороги і поза школою. Олексій дуже пишався своєю сім’єю, дітками, завжди вболівав за своїх друзів. Він був дуже турботливим сином, люблячим чоловіком і татком, найдобрішим братом, найкращим зятем. Надзвичайно хорошою і відповідальною людиною», – додала вчителька Героя.

Низький уклін молодому та відважному воїну!

Світла пам’ять!

Поховали захисника на Алеї Героїв міського кладовища.