Ковельська громада прощалася з воїном Віктором Дорощуком

Рідні так мріяли про теплі обійми з ним після довгої розлуки, але ця жахлива війна пише свої невблаганні сценарії.

Сьогодні Ковельська громада віддає останню шану солдату, гранатометнику 1-го аеромобільного відділення аеромобільного батальйону військової частини А0224 (79-ої окремої десантно-штурмової бригади) — Віктору Андрійовичу Дорощуку.

Він народився 2 червня 1976 року у Ковелі. Навчався у школі №11, потім — у ПТУ №5. Працював у Ковельській філії дорожньо-експлуатаційної дільниці Волинського автодору, їздив на заробітки за кордон. Згодом – на приватному підприємстві, де у 2014 році він зустрів свою майбутню дружину Ірину.

У 2016 році вони побралися, а незабаром у їхній родині з’явилася донечка Анна.

Віктор був зразковим татом — турботливим, щирим, уважним. Дбав не лише про Анну, а й про сина від першого шлюбу — Вадима, та доньку Ірини — Дарину. Вони щиро називали його татом, і це було не формальністю — це була справжня родина, побудована на любові та взаємності.

Працьовитий, відповідальний, доброзичливий — Віктор завжди робив усе власноруч і ніколи не відмовляв у допомозі, навіть якщо доводилося відкладати свої справи.

Подружжя разом проводило багато часу: ходили на озера, у ліс, до кафе, на атракціони, подорожували. З теплом згадують поїздку до Одеси, коли маленька Анна вперше побачила море.

Особливо дбайливим Віктор був до мами, яка хворіла. А згодом, щоб підтримати маму Ірини, сім’я переїхала до села Тойкут. Там він влаштувався на деревообробне підприємство, де продовжував працювати до мобілізації.

У травні 2024 року Віктор отримав повістку та став на захист України. Після навчання потрапив до бойового підрозділу 79-ої десантно-штурмової бригади, який воює у найгарячіших точках. З фронту завжди говорив: «Усе добре», хоча було неймовірно важко.

Та одного дня дзвінок не пролунав… Під час виконання бойового завдання Віктор зник безвісти. Рідні довго вірили і чекали. Обговорювали, як зустрінуть його, що приготує Ірина, як він знову спече свій улюблений хліб — це стало для нього справжнім захопленням.

На жаль, надію змінила страшна звістка.

Життя Віктора Дорощука обірвалося 19 липня 2024 року поблизу села Парасковіївка Покровського району на Донеччині.

Міський голова Ігор Чайка висловив щирі співчуття від усієї громади рідним Віктора — дружині Ірині Сергіївні, дітям Дарині, Анні та Вадиму, братам Андрію й Анатолію з родинами, усім, хто знав і любив цю світлу людину.

Схиляємо голови перед пам’яттю Героя. Дякуємо за його мужність, любов до рідних і Батьківщини, за самопожертву, яку він приніс заради нашого миру.

Поховають Віктора Дорощука на кладовищі в селі Тойкут, де мешкає його родина.

Вічна пам’ять і слава!