У Ковелі в останню земну дорогу провели Героя Ярослава Лукашука

Сьогодні Ковельська громада провела в останню земну дорогу воїна, який поліг за Україну та її незалежність, – Ярослава Мефодійовича Лукашука.

Ярослав народився 29 жовтня 1982 року в Ковелі. Закінчив ЗОШ №12. Вступив до Волинського державного університету імені Лесі Українки на факультет фізичної культури і спорту.

Рідні згадують, що Ярослав був дуже добрим, щирим та працьовитим. Любив риболовлю, вмів смачно готувати.

Будучи студентом, хлопець зустрів дівчину, з якою хотів пов’язати свою долю, проте його кохана трагічно загинула. Після двох із половиною років навчання він залишив університет і поїхав на роботу за кордон. Йому тоді було лише 20.

Згодом повернувся до Ковеля. Працював у приватній фірмі з виготовлення меблів, у Ковельській філії Волинського облавтодору та в Ковельському АТП.

Ярослав мріяв про власну родину, але так і не встиг її створити. Всю свою любов чоловік віддавав своїм племінникам, тішив подарунками, щиро радів їхнім успіхам.

20 травня 2024 року Ярослава мобілізували. Розуміючи, якою важкою є служба, та які випробування чекають на передовій, він все одно твердо вирішив: піде захищати Україну та рідний дім.

Пройшов навчання на полігоні у Старичах на Львівщині й одразу потрапив на один із найгарячіших напрямків фронту. Перший бойовий вихід став фатальним.

30 червня 2024 року навідник 3-го аеромобільного відділення аеромобільного батальйону військової частини А0224, солдат Ярослав Лукашук загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Парасковіївка Покровського району на Донеччині.

Майже двадцять місяців тривала його дорога додому. Рідні до останнього вірили у диво, сподівались на добру звістку. Не судилося.

“Наша громада втратила ще одного Героя, мужнього захисника, який до останнього подиху залишився відданим військовій присязі. Висловлюю щирі співчуття мамі Ніні Іванівні, батькові Мефодію Миколайовичу, братам Володимиру та Сергію з родинами, усім рідним та знайомим, тим, хто знав, любив та поважав Ярослава”, – сказав міський голова Ігор Чайка під час громадянської панахиди.

Класний керівник Надія Бублій пригадує, що Ярослав завжди умів підтримати однокласників та дуже відповідально ставився до доручень: “У ньому завжди відчувалась сила духу і сила переконань. Я досі пам’ятаю його усмішку, погляд, характер — щирий, відкритий, справедливий. “Наш Чібор” — так його називали друзі за веселу вдачу. І коли прийшов час захищати Батьківщину — він не оступився. Його вибір — це вибір справжнього чоловіка та патріота”.

Сьогодні ми схиляємо голови перед подвигом справжнього Героя. Його жертовність — це ціна нашої свободи. Подвиг Ярослава назавжди вписаний в історію боротьби українського народу за мирне майбутнє.

Поховали воїна на Алеї Героїв міського кладовища.

Вічна пам’ять і шана!