Ковель попрощався із Захисником Сергієм Томашевичем

Сьогодні Ковель попрощався зі своїм Захисником. З людиною честі. З воїном, який до останнього був вірний присязі й Україні. А ще — з надзвичайно світлою, хорошою людиною, яка залишила по собі добру пам’ять у серцях усіх, хто його знав, — Сергієм Юрійовичем Томашевичем.

Сергій народився і виріс у Ковелі, був випускником ЗОШ № 7. Після строкової служби працював на підприємстві «Ковельмолоко».

Згодом присвятив себе тренерській роботі — став наставником молоді у ДЮСШ фізкультурно-спортивного товариства «Спартак».

Спорт займав важливе місце в його житті. Ще у шкільні роки Сергій серйозно займався вільною боротьбою, мав чимало нагород, здобув «срібло» на Всеукраїнській універсіаді, став кандидатом у майстри спорту.

Та, мабуть, найбільшим його досягненням були не медалі, а учні, яких він виховав. Добрий, привітний, відкритий, Сергій умів знаходити ключі до дитячих сердець — підтримати, повірити, надихнути.

Серед його вихованців — срібний призер чемпіонату Європи, учасник чемпіонату та Кубка світу. Його учні ставали переможцями і призерами всеукраїнських та обласних змагань. Він підготував чимало майстрів і кандидатів у майстри спорту.

Коли припинилося фінансування школи, аби утримувати сім’ю, Сергій був змушений залишити тренерську роботу. Працював на залізниці, згодом — на приватних підприємствах.

Надійною опорою і справжнім тилом для нього завжди була родина. Зі своєю дружиною Наталією вони почали писати сімейну історію у травні 1992 року. Разом тішилися народженню дітей, виховували доньку і сина.

Особливою радістю й великою любов’ю його життя стали онуки — Асійка та Макар. Рідні кажуть: Макар успадкував від дідуся здібності до математики, а Асійка — його риси обличчя і ті самі красиві, глибокі карі очі.

Сергій багато допомагав у вихованні онуків, підтримував доньку. Олена могла бути спокійною на всі сто, коли діти були з дідусем.

6 лютого 2025 року Сергія Юрійовича мобілізували. Він пройшов підготовку і вирушив на фронт. Спочатку — Сумщина. Три місяці на позиціях. Потім — коротка відпустка: зустріч із рідними, зі своїм містом, зі своїм домом.

Це було у жовтні, коли стояла золота осінь. Мав трохи часу для відпочинку і перезавантаження. Найкращим релаксом для нього було побувати у лісі, пройтися своїми грибними місцями. Сергій говорив: коли закінчиться війна, обов’язково поїдуть усією родиною в Карпати — на тихе полювання.

Мріяв зайнятися господарством, обіцяв онукам завести кроликів. Будував прості, людські плани.

І завжди говорив: «Молюся за вас, щоб у вас усе було добре. За онуків».

Попереду ж чекали нові, надзвичайно важкі випробування. Підрозділ перекинули на Покровський напрямок. Знову — «нуль». Знову — позиції. Пекельні умови. Довгий час родина не мала з ним зв’язку — лише лаконічні повідомлення, які Сергій передавав по рації, а командир пересилав рідним. Так минули три місяці.

16 січня, коли група виходила з позицій і рухалася до місця дислокації, рідні нарешті почули його голос. Короткі телефонні розмови — але скільки в них було надії. Сергій казав, що йому пообіцяли відпустку. Що зовсім скоро буде вдома. Обійме всіх. Відпочине.

Та 19 січня їх накрило шквальним артилерійським вогнем. Сергій отримав поранення, несумісні з життям. Стрілець 2 мотопіхотного батальйону військової частини А5002, старший солдат Сергій Томашевич загинув поблизу населеного пункту Білицьке Покровського району Донецької області.

Це був день його народження — йому виповнилося 55 років.

На жаль, Сергій Юрійович повернувся до рідного Ковеля «на щиті».

«Кажуть, він був великим оптимістом — порядною, доброю, щирою людиною. Йому б ще жити… жити, дарувати свою підтримку і любов усім, кого він так любив. Але війна забрала його у дорогих людей. Війна забирає найкращих. Забирає життя і залишає глибокі шрами на наших серцях», — розповідаючи біографію Героя під час громадянської панахиди, сказав міський голова Ігор Чайка.

Від імені Ковельської громади він висловив щирі співчуття родині Сергія Юрійовича: мамі — Марії Юліанівні, дружині — Наталії, сину — Максиму та невістці Лілі, доньці — Олені, онукам — Асійці та Макару, братам — Олександру, Юрію, Василю, сестрі Вірі з родинами.

Поховали Сергія Томашевича на Алеї Героїв міського кладовища.

Світла пам’ять нашому Захиснику.

Вічна слава!