Ковельська громада попрощалась з Героєм Андрієм Відніком

Він назавжди повернувся у рідний Білин, де знайшов свій останній спочинок. Усе село зійшлось, щоб віддати шану Героєві Андрію Відніку. Сьогодні ж вранці з захисником попрощались у Рівному, де він жив зі своєю сім’єю – дружиною та синами, яким зараз 15 та 13 років. Там чоловік розвивав власну справу – був директором будівельної фірми. Здобув раніше дві спеціальності — “Прикладна математика” у НУВГП та будівельника. Народився Андрій у Білині, пізніше переїхав з батьками до Ковеля, навчався у школі №3, професійно-технічному училищі. Строкову службу проходив у прикордонних військах Збройних Сил України.

Андрій був справжнім, справедливим, успішним, жив дуже яскраво. Його називали душею компанії, мав гарний голос і тішив друзів піснями під гітару. Чудовий батько, чоловік, син, друг, керівник для колективу. Історія його життя – дуже достойна, гідна і викликає повагу. Він змінював країну на краще, дуже відповідально ставився до усього, чим займався.

Одразу після повномасштабного вторгнення став частиною ДФТГ Рівного. Завдяки своїм лідерським якостям згодом – командиром 2 взводу роти швидкого реагування. Крім того, пройшов навчання з легіонерами. 17 серпня Андрій відсвяткував свій 42 день народження, а наступного дня – був мобілізований.

Воював у військовій частині морської піхоти, був в епіцентрі бойових дій. 19 листопада наш земляк загинув внаслідок стрілецького бою з противником поблизу села Кринки на лівобережжі Херсонщини.

«Дякую Андрієві за подвиг, дякую його батькам Миколі Андрійовичу, Наталії Степанівні за те, що виховали сина саме таким. Висловлюю щирі співчуття рідним і близьким. Вічна пам’ять, честь і слава Герою Андрію Відніку!», – сказав міський голова Ігор Чайка під час громадянської панахиди.

Про службу в зоні активних бойових дій воїн рідним розповідав мало. Та все ж важко було приховати свої відчуття від людини, з якою пройшов по життю 20 років.

– Андрій ще за часів служби в ДФТГ прагнув бути на полі бою, це була його місія, він готувався до цього. Мій чоловік пішов на передову командиром штурмової бригади у страшне місце, це я знаю від очевидців. Він був воїном по життю, який поважав людей і мало говорив про себе. Дуже боявся залишити у спадок своїм синам війну. Робив усе, що міг і не міг. Як розповів мені його командир: висоту вони взяли, але ціною власних життів… І знаєте, Андрій інакше померти не міг, – поділилась дружина Героя.