Навіки в строю: громада попрощалась з Героєм Олександром Мацюком

Сьогодні односельчани — мешканці Гішина — та вся Ковельська громада провели в останню земну дорогу Олександра Мацюка. Звичайного українця, просту й щиру людину, чий подвиг назавжди вписаний в історію нашої держави.

Чин відспівування воїна відбувся у соборі Благовіщення Пресвятої Богородиці в місті Ковелі, після чого церемонія прощання продовжилася в рідному селі Героя.

Більшість свого життя Олександр провів у Гішині, де народився 26 грудня 1981 року. Навчався спочатку у своєму селі, згодом — у Тойкуті. Як і багато його однолітків, любив ліс, збирав гриби, захоплювався риболовлею, допомагав батькам по господарству.

Усе в його житті відбувалося так, як часто й уявлялося: далі була служба в армії, після якої — робота. Працював вантажником на підприємствах Ковеля — «Комо» та «Верес», певний час їздив на заробітки за кордон.

І все могло б складатися звично й надалі. Але росія розпочала війну проти нашої країни — і це змінило долі багатьох людей.

У травні 2015 року Олександр був мобілізований та став учасником антитерористичної операції. Брав участь у бойових діях на Донеччині й Луганщині.

Простий волинянин швидко здобув повагу побратимів, адже був надійним і з честю виконував бойові завдання. За сумлінну службу нагороджений відзнакою Президента України «За участь в АТО», нагрудним знаком «Ветеран війни», двічі відзначений командуванням військової частини за самовідданість і професіоналізм.

Наступної весни він демобілізувався та повернувся до мирного життя. Працював на пилорамі, багато часу проводив із племінниками, яких дуже любив. І все було б добре, якби не війна…

8 квітня 2025 року Олександра знову мобілізували. Він воював у складі 5-ї окремої важкої механізованої бригади. Його бойовий шлях знову проліг Донеччиною — важкі напрямки, важкі військові будні.

Про це він не завжди розповідав рідним, часто тримаючи біль у собі. Та одного разу, у хвилину сильного емоційного напруження, сказав слова, які згодом стали пророчими: «Цього разу додому не повернуся…».

Сім місяців родина жила надією. Та, на жаль, після повідомлення про те, що їхній Саша зник безвісти, надійшла звістка про його загибель.

Життя солдата, стрільця — помічника гранатометника 2-го стрілецького відділення 2-го стрілецького батальйону військової частини А4594 Олександра Мацюка обірвалося 13 липня 2025 року під час штурмових дій поблизу населеного пункту Комар Волноваського району Донецької області.

Навіки — 43… Сьогодні Олександру дякували за його подвиг, згадували про нього з великою теплотою.

Міський голова Ігор Чайка, звертаючись до присутніх, наголосив, що Олександр був людиною праці, честі та відповідальності, справжнім сином своєї землі, який без вагань став на її захист у найважчі для країни часи: спочатку під час антитерористичної операції, а згодом — у період повномасштабної війни. Тепер він житиме у спогадах, у нашій пам’яті та безмежній вдячності.