Ковельчани попрощались із загиблим Захисником України Василем Оришкевичем

Сьогодні Ковель прощався з молодим воїном, Героєм, дуже світлою і надзвичайно доброю людиною — Василем Оришкевичем. Йому було лише 34 роки.

«П’ятнадцята місія «на щиті» цього року в нашій громаді. І за кожною з них — чиєсь життя, доля, горе, біль і сльози. Сьогодні ми дякуємо людині, для якої любов до України, патріотизм і відповідальність були не просто словами, а способом життя. Ми схиляємо голови перед пам’яттю Героя», — про це говорив міський голова Ігор Чайка під час громадянської панахиди, розповідаючи про життєвий шлях воїна.

Василь Оришкевич народився на початку української незалежності — 16 січня 1992 року в Ковелі. Навчався у ЗОШ №8, після дев’ятого класу здобув фах механіка у Ковельському промислово-економічному коледжі. Після строкової служби вже замислювався про військову кар’єру, однак життя склалося по-іншому.

У 2013 році Василь прийшов у компанію «Арт-Вініл». Там знайшов не лише роботу, а й людей, які стали близькими. Серед них — Віталій П’ясецький, друг і людина, чий приклад багато для нього означав: керівник колективу, доброволець, захисник Донецького аеропорту, нині — боєць 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр».

Уже працюючи в колективі, у житті Василя сталася ще одна важлива подія — одруження. Свою долю він поєднав зі Світланою. Невдовзі подружжя раділо народженню донечки Валерії. Родина багато часу проводила разом: подорожували, їздили на велосипедах, ходили в походи, плавали на човнах. Він умів радіти простим речам і ділився цією радістю з іншими.

Коли розпочалася повномасштабна війна, ковельчанин готував себе до захисту країни. Його мобілізували 28 грудня 2023 року. Він став командиром взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів у «Сталевій сотці», яка виконувала завдання у найгарячіших точках. Дуже хотів бути оператором дронів і швидко опанував цю справу.

Життєрадісний, щирий, добрий, завжди усміхнений — таким він був у цивільному житті й таким залишався на фронті.

Після бойових виходів завжди телефонував додому. Найдовше говорив із Валерією, уважно слухав її історії, підтримував. Він мріяв показати їй Київ — мирний, без сирен і обстрілів.

14 лютого 2026 року під час виконання бойового завдання поблизу Костянтинівки на Донеччині життя командира 2-го взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів військової частини А7028, молодшого сержанта Василя Оришкевича обірвав ворожий дрон.

Для батьків він був турботливим сином, для дружини — надійною опорою, для доньки — цілим світом. Для друзів — людиною, з якою було легко і просто.

Після загибелі Василя його друг Віталій П’ясецький написав:

«Дякую Богу, що в наш колектив, нашу сім’ю і моє життя колись давно прийшла така світла і справжня людина, як Василь Оришкевич. Важко усвідомлювати, що спільні покатушки, двіж і навіть війна — вже в минулому. А майбутнє буде без твоєї посмішки, жартів, відосиків і планів, коли й де в Крамі вип’ємо кави та поговоримо про життя. Спи спокійно, друже… Сподіваюсь на зустріч десь там».

Виступаючи під час громадянської панахиди, Віталій додав:

«Останнє, що ми можемо зробити для полеглих Героїв та їхніх найрідніших людей, — це жити, пам’ятати й будувати цю країну, щоб смерть наших Захисників була недаремною».

Теплими словами згадав побратима у мережі Фейсбук і ковельчанин Олександр Головницький:

«Ти був не просто побратимом — ти був опорою, силою і честю. Твоя відвага назавжди залишиться для нас прикладом. Ти віддав життя за те, у що вірив, і за тих, кого любив. Ти був справжнім. Честь тобі і вічна пам’ять. Ти назавжди в наших серцях».

Щирі співчуття дружині Світлані, доньці Валерії, батькам, сестрі, усім рідним і близьким.

Поховали Василя Оришкевича на Алеї Героїв міського кладовища.